Контакт із себе. М. Костров (Заняття 30.09.2018)

Контакт із себе. М. Костров (Заняття 30.09.2018)

Контакт бере початок із середини себе. Я налаштовуюся на себе, відчуваю що в мені відбувається, прислухаюся до своїх бажань (чого хочеться в даний момент?) Формується контакт. З собою.

А вже наступним кроком можна встановлювати контакт із партнером. Опираюся на себе, відштовхуюся від себе — починаю відчувати партнера. Що я від нього хочу? Який він відносно мене? Важливо перебувати у «тут і зараз», зосередитися на моменті, не дофантазовувати чого немає, не навішувати «ярлик» на партнера, а справді відчути.

Тому вагомою є пауза перед початком імпровізації. З неї починалася магія. Дякую своєму партнерові, завдяки можливості паузи — я прислухалася до себе, і до нього (а він — до себе та до мене) — вдалося відчути певну синергію. Всі «слово-за-слово» лягали легко, я не намагалася щось вигадати, я просто справді жила в тому моменті, в контакті з собою, з партнером, зі світом.

Десь на цьому етапі починає вибудовуватися багатопотоковість. Адже увага починає розділятися між собою, партнером, правилами імпровізаційної форми та драматургією, як мінімум.

Вправа:  
1. Уявити всередині себе кульку, яка переміщається в тілі. Переміщати її, відчуваючи в собі.
2. Уявити, що ваші очі, ніби лазер, підсвічують на партнерові коло, діаметром приблизно 1см., переміщати лазер по тілу партнера так, щоб за ним було комфортно слідкувати.
3. Робити одночасно пункти 1 і 2.

Особливість вправи полягає в тому, щоб зв’язати процеси «невидимими нитками», та керувати ними, як єдиною системою. В українській мові існує милозвучне слово, синонім багатопотоковості, — багатонитевість (multi-threading). Метафора з ниткою не є випадковою, адже зв’язок, який створює нитка між фізичними об’єктами може бути таким же різним, як і між процесами: натягнутим (із чіткою залежністю), послабленим, заплутаним, «прорезиненим», вологим, терпким, і ще таким, яким лиш дозволить ваша уява. Один із процесів так чи інакше буде ведучим в певні відрізки часу, і це не лише нормально — це вірно.

Актори-початківці намагаються «вичавити» із себе почуття. Щоб відчути їх по-справжньому, можна використовувати такі інструменти:
1. Положення
2. Дистанція
3. Увага
Станьте на відстані стрибка/удару/дотику/поцілунку від партнера, оберіть положення попереду/збоку/позаду, спрямуйте увагу до партнера/його частини тіла/чогось із навколишнього світу. Позмінюйте значення параметрів. І ви неодмінно почнете відчувати.

Вправа:
Партнери стають на відстані близько двох кроків. Один із них залишається в центрі, інший починає рухатися проти годинникової стрілки навколо. В процесі можна пробувати різну дистанцію та положення відносно «центрового» партнера. Тим часом, «центровий» відмічає відчуття, які з’являються в нього відносно партнера і взагалі. Вони неодмінно будуть змінюватися. Людина, яка ходить навколо — також відмічає свої відчуття, але не називає вголос. Також можна маніпулювати з увагою та поглядом: направити їх на партнера, потім відвести погляд, не зупиняючи потік уваги до партнера, та інші варіації.

Увага має властивість пов’язувати енергію з об’єктом. Партнерові можна висотувати душу, спрямовуючи увагу на нього, але відводячи погляд — саме таким чином часто ведуть допити.

Так чи інакше, як і в житті, партнери якось ставляться один до одного. Віддаючись потоку відчуттів до старту імпровізації, ми витягуємо ідеї із підсвідомості, і стаємо кимось для партнера, і він кимось для нас. Найчастіше ми реалізовуємо типи із трикутника Карпмана — агресора, жертву, рідше — рятівника (як правило, в імпровізаційних формах, де більше двох людей). Ми реалізовуємо життєві патерни, запозичені у батьків, у бабусів-дідусів, часом навіть не підозрюючи про це. Часто на сцені проявляємо те, що боїмося проявляти в реальному житті, але хочемо. Так відбувається, коли відпустити свідомість і діяти від відчуттів. Це і є імпровізація.

Ні до предметів, ні тим більше до партнерів увага не може бути узагальнена. З різними предметами нас часто зв’язують різні спогади, емоції, відчуття. І їх також потрібно проявляти не «витискаючи», а насправді переживаючи.

Як перевірити, що робиш все правильно в імпровізації? (в житті?) Має бути відчуття припливу енергії, «підзарядки», задоволення собою. Для того, щоб щось вдалося, часом мають «зійтися зорі», прийти ідея, ну і необхідно прикласти багато праці. Тому краще від початку прикладати зусилля до того, що приносить задоволення, адже принаймні воно у вас залишиться, якщо «не зійдуться зорі». Використовувані інструменти і техніки — це, звісно, важливо, але не настільки, як кількість себе всередині себе, якість себе, самосприйняття та ідея. Весь світ починається із себе, лиш варто дозволити йому відбутися.