Балобольство з Юрієм Кляцкіним (23.10.2012)

Автор Belinskiy

На початку заняття ми разом з викладачем визначили, що мовлення – це декілька головних складових, а саме: дикція – вона є виразність, чіткість; звук – гучність мови; тембр – інтонування, що є додатковою зброєю актора імпровізації; енергія(посил) – вона повинна відчуватись обов’язково.
Після теорії ми одразу перейшли до практичних занять, яких, на свято всім студійцям, було вдосталь цього яскравого вечора.

1. Першим завданням була “Доповідь”.
Єдина складність(як ми всі вважали) була тема, в якій обраний оратор не мав бути обізнаним.
На перший погляд – нічого складного – стій собі за трибуною та яскраво розповідай, аби тільки не переходив на безглузді речі та нісеніницю.
Та де там! Більше 30 сек. жодному з перших студійців не вдалося протриматися та затримати на собі увагу глядачів. Єдиний, хто залишив по собі цікаве враження, був хлопчина із доповіддю стосовно селезнів-гомосексуалістів, та й він не з нового набору і з темою пощастило. Але через деякий проміжок часу і його темпоритм став незмінним.
Основні НАШІ помилки:
не представився, початок без хлопка; тараторка, замало енергії(без посилу), незмінний темпоритм, тіло у стані “відключено”.
Далі – більше. Тепер потрібно було доповідати та встромляти слова(які не мали зв’язку із темою доповіді), не відходячи від основної лінії оповідання. Тут був провал. І головне, що призвело до нього, це намагання одразу, будь-що  встромити задане слово в контекст: без паузи, без зміни перебігу подій, без розмаїття та розгалудження основної теми. Здавалося, це гонитва навіть не за 2 зайцями..

2. Інопланетянин + перекладач.
Другим було завдання, в котрому на засідання ООН мав виступити інопланетний гість, спілкуючись своєю мовою, та, звісно, перекладач, який мав донести інформацію з “інших світів”.
Звичайно, іноплентянин був таким собі актором, а перекладач – драматргом; разом вони – режисер.
Викладач очікував від нас нестандартних рішень, але не дочекався.
Основні НАШІ помилки:
Глобальний темпоритм – однакова довжина фраз інопланетянина та перекладача + однакові паузи між словами і перекладом;
Статичність “актора” під час перекладу – відключення у момент мовлення перекладача;
Одна й та сама позиція інопланетянина: всі стояли, поки викладач на це не вказав.
Схожа драматургія – лише декілька перекладачів робили щось цікаво-нове: говорили на мові інопланетянина, давали оцінку, не підлаштовувались під настрій і розширювали можливості цього завдання.
“Негативний герой” – Юрій на це звернув особливу увагу – на наших стереотипах, яких якнайшвидше треба позбавитись.
Чому інопланетянин не можу бути добрим? Бажати нам процвітання? Це питання лише до нашої уяви і світосприйняття.

3. Історія-імпровізація.
Завдання було просте: розказати історію так, щоб тебе було цікаво та приємно слухати, і не лише слухати – а й дивитись на тебе. Єдине, що мало трохи заважати – це слова із зали(які не пов’язані аж ніяк із ходом подій), які ти маєш вплести у свою імпровізовану історію, не відходячи від головного контексту.
Так, – це важко. Але наскільки важко стає зрозуміло саме у момент виступу, коли окрім вигадування основної лінії під час розповіді ти маєш тримати в голові надане слово/слова, вставляти їх у правильній послідовності, уникаючи банальності, грати, змінювати наголос на подіях, самі події, тримати темпоритм, “говорити очима” з публікою, залишаючись природнім при цьому.
Звичайно, помилок було багато. У кожного і у кожному окремому аспекті завдання. Хтось одразу обирав нецікаву історія, хтось змушував нудьгувати своїм темпоритмом, а хтось намагався будь-що і будь-де встромити надане слово, залишаючи на призволяще основу. Хтось не дивився на аудиторію,  відходив від бази (починав без хлопка, не промовляв чітко надане слово, викрикував слово тихо, тим самим підставляючи свого колегу) або просто не знав що говорити.
Єдиним доповненням-допомогою цього завдання була зміна партнера-оратора, якщо той відверто ставав нецікавим з будь-яких причин.
Потренувавшись декілька разів із зміною один одного, після перерви ми перейшли до наступного активного завдання.

4. Командна історія.
Перед початком завдання ми встали в середині зали та почали Броунівскький рух. По команді потрібно було створити групу із 7 осіб. Таким був поділ на окремі команди, в яких ми і почали розказувати історію, змінюючи та доповнюючи один одного.
Головним завданням було: вчасно та правильно змінити колегу, доповнити його розповідь органічно і легко, дотримуючись усіх правил мистецтва керування мовою.
Основні НАШІ помилки:
Швидка зміна колеги без потреби, швидка зміна перебігу подій, забагато нових діючих осіб, нереальність та вигадка. Також було враження, що людина, яка виступає і знає, що її можуть змінити у будь-який момент – намагалась говорити швидше і ніби більше інформації донести, хоча, частіше за все, це було непотрібно.
Що тут можна додати – ще один неповторний, дуже цікавий, важливий для нашого розвитку урок, які ні в якому разі не можна пропускати.
Увага, концентрація, неординарне мислення, не схоже на суспільне стале, розширення свідомості, зліт думок та відокремлення “особливих”, відношення до себе, як до неповторного створіння, якому начхати на сторонні оцінки, лише власний досвід, – основні слова, які треба викарбувати і покласти у свою акторську голову.