Найди в себе ребенка, которого ты потерял в детстве. Кляцкин 24.05.2015

Автор Анна Слёз

Знайшла! Через 2 хв після початку вправи знайшла! Або дитина в мені була не так глибоко закопана або дитинство тільки нещодавно закінчилось.

Що ми робили на занятті? Грали в хованки, розмовляли про мультики, стріляли в прибульців, користувались маминою косметикою, сміялись… багато сміялись.

З ким ми це робили? Спочатку наодинці. Опишу свої відчуття: стаєш нереально уважним до деталей. На лекції про характер Анатолій Миколайович сказав, що будь-яку роботу можна сприймати як цікаву, якщо на 100% концентруватись на ній. Так само і з предметами: лінолеум, тополиний пух, люстра можуть викликати інтерес у психічно здорової 22-річної людини, якщо повністю віддатись процесу дослідження.

Потім ми працювали в парі. Хоча слово “працювали” тут недоречне, враховуючи яке задоволення я отримала. В мене виникла гіпотеза: успішність вистави прямопропорційна кількості отриманого актором задоволення. Коротше кажучи, чим більше кайфує актор на сцені, тим більше подобається вистава глядачам в залі.

Навіщо ми цим займались?  Спочатку хотіла сказати  про тренування фантазії, уважність до деталей, повагу до колег-акторів, що будують халабуду, але! Це не головне. Ключовим моментом є те, що у дітей відсутній страх. Страх перед невідомим, перед громадською думкою, діти відкриті до поглинання нового.

Що особисто я винесла з цього заняття? Аня, не бійся виглядати не сцені безглуздою, некрасивою, дурною. Якщо дитина зайнята грою, то їй плювати, що на неї в цей момент дивиться 256 пар очей. Імпровізація – це і є гра, і саме партнер – те, на що ми повинні витрачати 99% своєї уваги.