Мистецтво тактильного контакту з Іриною Волошиною, 22.03.2016

Автор Ольга Kляцкина

“Любов – це дотик”

Анатолій Миколайович Нейолов

Заняття “про любов до тіла”, тіла партнера як свого. Це має вкрай важливе значення!

Насичено парадоксальними відчуттями стриманості та потреби породжували посмішку та свіжі емоції, додавши до виконання тишу, себто віднявши голос, нас вчили слухати тіло тілом. Прекрасне мистецтво тактильного контакту обеззброювало страхи, віднімало їх, зближаючи із партнером, знімаючи напругу та додаючи впевненості у наступних діях.

Почала Пані Ірина із поняття “ДОВІРА”. Важливість поняття на даному занятті була вкрай високою, адже виконання задач передбачало собою його практичне застосування.

Продовжила вправою на увагу, де оперативність реакції грала одну із ключових ролей. Ми сформували собою багатогранник (через велику кількість Особистостей вийшла саме ця фігура) і кожен, чіпляючись за зрачок, направляв спочатку лише звуковий потік (вигук) комусь тому з ким він зачепився,  а далі додались рухи та процес прискорився, важливим було не втратити темпоритм (це у нас не завжди виходило). По завершенню ми натхненно присіли у коло і після голосних звуків з’явилась потреба вирівняти дихання, головна умова – це мало бути зроблено у суцільній тиші, яку ми далі не мали порушувати.

Сидячи у колі та більш-менш врівноваживши дихання, ми дивились на кожного у колі по колу, ловили погляд та посміхались (свого роду беззвучне вітання), а потім чіплялись за зрачок, таким чином обирали собі пару для виконання вправи на тактильний контакт.

Розділившись на пари для роботи над тактильним контактом, один із партнерів розиминав іншого: від кінчиків пальців рук і до пальчиків на ногах, це не було масажем, це було схоже на підготовку м’язової системи для виконання рухів, до яких тіло не звикло (як в принципі і було). Розім’явши тіло перейшли до наступного етапу –  вміння балансувати та адекватно реагувати. Обов’язковою умовою була тиша та розслаблені м’язи (перед цим розігріті, розім’яті) при виконанні таких штук, як – стоячи щільно спиною один до одного ми по черзі через прогин спинки, копчик підіймали та проносили партнера (зріст та вага значення не мали, якщо вправа була виконана вірно), зливаючись спинами ми присідали та вставали без допомоги рук, лише покладаючись на партнера…

Утримувати баланс важко, але можливо, виходило не завжди із першого разу, часом далеко не з першого, але усі поставлені задачі відкривали не лише наші фізичні можливості (моментами здавалось, що проявлялись НАДможливості, коли крихітна дівчина проносила на собі представника Чоловічої статі більшого за неї рази у 1,5-2), а й показували нас із середини, риси, схильності, звички, адекватність поведінки, наприклад: впевненість/невпевненість, чітко можна було прослідкувати лідерські якості у парі, ініціативність, хто звик брати відповідальність, рішучість, уміння приймати рішення, наполегливість чи навпаки. Психологічна сторона заняття вразила відкриттями та висновками, якими одразу ж ми мали можливість ділитись на довгих плотах, для себе я виокремила ще й внутрішніх достатньо. Відкривати нове в собі це завжди цікаво, а ще цікавіше, коли це цікаво не лише тобі.

Закінчилось заняття рівним звучанням “ммм-ммм…”, а далі – співом. Після чого розслабилось не лише тіло, а й мозок.

Красно дякую Ірі Волошиній за таке знайомство із тактильністю!

Це принесло скільки користі, стільки ж і задоволення. Спасибі за терпіння та періодичну похвалу нас, як групи, як команди, це дуже важливо!

І дякую усім хто приймав участь, було круто і хочеться ще 🙂