Вибух. Прорив (Взрыв. Прорыв). С. Анчуткин. 1-ий курс

Вибух. Прорив (Взрыв. Прорыв). С. Анчуткин. 1-ий курс

Заняття: 25.11.18
Тема: Вибух. Прорив (Взрыв. Прорыв)
Викладач: С. Анчуткін

 

Вибух – це емоційна зміна. Це виплеск накоплених емоцій (крик, зміна пози, удар, фраза, сльози, тощо)

Прорив – це вибух із зміною в кінці (ex: Як же ти мені остогид, терпіти тебе не можу. Забирай свій перстень та вали із мого життя).

Технічно вибух відбувається в 3-4 етапи. Наростаючи із кожним словом (від доволі спокійного, до максимального).

Щоб вибух був справжнім, потрібно наповнитися енергією, відчути як в тебе накипає почуття (сила, здість, горе, відчай, тощо). Та в піковий момент вивільнити енергію.

Через слова ми втрачаємо енергію. Тому щоб вийти на пік – не варто говорити зайві слова. Краще наповнюватися всередині.

Це й уся теорія. Далі ми вчилися як робити вибух на практиці.

Розминка

Почали із хаотично руху по залу (броунівський рух), максимально прислухаючись до тіла та роблячи усі рухи спонтанно. Далі Анчуткін хлопав та рахував до 10-ти. Потрібно було завмерти в цей момент у позі в якій опинився, та поступово як він рахував – напружувати усі частини тіла, доходячи до максимуму на 10. І коли він знову хлопав – випускати енергію та стряхувати із себе.
Інсайти: коли імпровізувати та прислухатися до тіла – то майже немає рухів, що повторюються.

 

Вправа “5 кроків”

Анчуткін давав емоцію. Студенти ставали в лінію. Потрібно було зробити 5 кроків. Краще із закритими очима. В своєму темпі, на кроках 1-4 наповнюватися емоцією. На 4-ому кроці наповнення має бути максимальним. На 5-ому – іще трохи додати, так як ти ніколи не відчував емоцію та вивільнити її через тіло. Це може бути що завгодно: кричати, стрибати, падати, плакати.
Було 4 емоції що ми розігрували: сила, горе, смерть (ага!), щастя.

 

На силі я досить швидко пройшов кроки, впевнено! Та закінчив криком, поставив із розгону коліно та кулак на землю (згадувалися супергерої із мультиків, які теж так робили). В результаті коліно дуже боліло, довелося розтирати. Правда помітив це я не одразу, а через деякий час.

Більшість людей голосно кричали, коли “вибухали”.

Ознака що ти справді наповнився емоцією та “вибухнув” – ти не одразу виходиш із цього стану, потрібен деякий час.

 

Коли наповнювався горем, то я увесь вкрився легким потом, руки стали вологими, здавалося температура піднялася (пройшло десь за ~5 хв). Здивувався як наповнення емоцією відображається на тілі.

Багато учасників плакали (скиглили, кричали із відчаю) коли вибухали від горя.

 

Вправа із смертю була одна із найважчих. На 5-ому кроці потрібно було померти (та-да-да-дам). Деякі люди відмовилися це робити (Анчуткін це дозволив). Вимога була що після першого кроку уже відмовитися не можна. Я довго не міг зробити цей перший крок, бо розумів що назад дороги не буде. Вагався. Але врешті зробив. І понеслося. За 3 кроки усе життя картинками постало перед очима, від дитинства до сьогоднішнього дня. Хотілося одночасно і плакати (бо життя закінчується), і сміятися (бо хороше життя прожив, майже ні про що не жалію). Тож я із якоюсь такою дурнуватою посмішкою і йшов. Зрозуів що єдине про що жалію – що було мало любові в моєму житті, мало спілкувався із близькими. На 4-ій крок картинки закінчилися, стало ясно. Розумів що це уже передостанній крок. Востаннє вдихнув повітря на повні груди (яке воно було смачне, це повітря). Зробив 5-ий крок, думки зупинилися, і …. просто впав. Без криків чи звуків. Впав як підкошений. Лежав досять довго, не хотілося вставати. І іще потім деякий час виходив із цього дивного стану.

Інші люди по дорозі плакали, молилися. Хто “вмирав” із сльозами, хто із криками, хто полегшенно зітхав.

 

Потім ми наповнювалися щастям. Але уже в парах. Ставали один навпроти одного, йшли назустріч та ставали щасливими. Приємно було це робити (особливо після смерті)! І ми, щасливі, довго обіймалися коли уже зустрілися.

 

Вправа “Зупинити”

У вправі беруть участь 4 людини. Жінки та чоловіки – окремо. 1 людина йде (у 5-7 кроків, на останній крок – уже пішла). 1 людина пробує її зупинити. 2-оє людей тримають людину, що пробує зупинити. Ціль – вийти на пік та вибухнути. Створити для себе історію чому тобі важливо щоб людина не йшла, та спробувавти її зупинити.
Учасники кричали, матюкалися, благали, кидалися на землю, пробували вирватися. Без декількох синців не обійшлося.

 

Вправа “Вивести”

Розігрували в міні-етюдах. 1 людина вибухає, інша її виводить, усіляко допомагає. Це можуть бути образи, підколювання, погрози, зневаги, шокуючі факти. Часто звертали увагу на зовнішність та її висміювали, або створювали сімейні сценки-драми. Головне завдання – щоб самому хотіти вибухнити та накопичувати емоції. Не чекати лише коли партнер зачепить за щось, що справді болить. Натомість самому докручувати себе, не витрачати енергію на зайві розмови/відповіді/захист, та на піку – вибухнути.

 

Вправа “4 етапи”

В парах. 1 партнер називає 4 випадкових слова (наприклад: молоток, сцена, блокнот, хмара). Інший партнер в 4 етапи накопичує енергію та на 4-ій вибухає. Кожне слово має бути емоційнішим за попереднє. Тренувати можна було будь-яку емоцію (злість, горе, тощо).

 

Закінчення

Наприкінці учасники закрутилися в спіраль, стали в тісний круг. Анчуткін включив “The Mighty Rio Grande” від This Will Destroy You. Отак ми стояли, слухали дихання один-одного, наповнювалися спокоєм та любов’ю. В якийсь момент мені здалося що усі почали дихати в один такт, а згодом і синхронно похитуватися.

 

І традиційно закінчили вправою “електрошокер” – трястися та поводитися так, ніби тебе сильно б’є током. Так ми знімаємо серйозність та простіше ставимося до всього, що відбувається.


Заняття було одне із найпотужніших, рівень енергії зашкалював, емоції були на грані, лилися сльози щастя, горя, відчаю. Чорний квадрат – це дивовижне місце. Після кожного заняття я виходжу наповнений енергії та натхнення. Хочеться творити!

Keep Calm and Act!

Сценічне пристосування (Сценические приспособления) із М. Костровим. 1-ий курс

Сценічне пристосування (Сценические приспособления) із М. Костровим. 1-ий курс

Заняття 14.11.18
Тема: Сценічне пристосування (Сценические приспособления), 1-ий курс.
Викладач: М. Костров.

Наші заняття часто розпочинаються із розминки обличчя. Проста вправа, що допомагає розслабитися та налаштуватися на заняття. Завжди піднімає настрій.

Далі почалися вправи. В парах 1 партнер генерував подію, інший – відповідав реакцією. Можна було як словами виражатися, так і рухами/дотикам. Що ми власне і робили. Важливо було після кожної міні-сценки “Подія – реакція” обнуляти атмосферу та починати заново.
У більшості виходило так собі. Важко було придумати історію, ще й її зіграти відповідно.

Ця вправа була майже без пояснень. Як хороший вчитель, Міша дозволив нам зробити помилки, щоб показати контраст. І лише потім пояснив як грати добре.

Кожен факт/репліка повинна відповідати на 3 важливі питання:
  1. Хто ми?
  2. Де ми?
  3. Чого я хочу?

Якщо у фактах немає відповіді на ці питання – це погано. Важко стає грат етюди. Тому факт “Тату … я розбив твою машину!” кращий, аніж “Слухай …. у мене проблеми!”.

Усі події діляться на 3 типи:

  1. Перешкода. Що стає на шляху герою досягнення його цілі. Ex: пом’яв машину, бо водій захворів, довелося їхати самому
  2. Ускладнення. Ескалація конфлікту. (Ex: )
  3. Перевернення (перевертыш). Неочікуваний поворот подій, кульмінація, зміна ролі, зміна напрямку подій. (Ex: я просив гроші, партнер грав вороже як чужа людина. Коли я заявляю “Ти ж чоловік моєї дочки” – це повертає події, висвітлює партнера в іншому ракурсі, він уже не може грати так само вороже.)

В етюді такі події постійно ідуть один за одним, сюжет розвивається динамічно. Загалом розвиток сюжету можна зобразити як:

(де 1, 2, 3 – це відповіді на питання конфлікту: 1-хто ми? 2-де ми? 3-чого я хочу);

Озброєні цими знаннями, ми продовжили грати в правах, тільки уже міні-етюди

Ось декілька важливих висновків що я виніс, розігруючи міні-сценки:

  1. Щоб гра була хороша – потрібно зробити паузу, відчути партнера, звернути увагу на деталі, на основі якиї знайти в себе історію та передати її. Так розігрувати сценки буде легше.
  2. Краще не стояти нерухомо, а теж рухатися трохи, допомагати партнеру своєю реакцією.
  3. Не заговорюватися, краще бути лаконічним. Бла-бла-бла не робить вас хорошим актором.
  4. Не потрібно розмивати реакцію на подію. Тобто одночасно не реагувати тілом (ex: скривитися) та говорити про подію. У цьому випадку краще відреагувати тілом, а потім давати нові факти.
  5. Якщо не вносити нові події (факти) у сценку, а лише реагувати – то партнеру скоро стане ні із чим грати, закінчаться події (для більшості акторів). Тому потрібно вносити події, постійно розширювати картину світу.
  6. Розвивати сюжет та вносити події можна й лише словами із розмови. Це добре показано в п’єсах.
  7. Граючи міні-етюди, я часто зводив сценки на жарти та хі-хі/ха-ха. Щоб цього не було – потрібно максимально поринати в події, старатися вірити в те, що розігрується.

Хоча цього разу на занятті й не було завдання “повірити”, лише розібрати та вивчити схему, за якою розігруються етюди. Розігрувати так щоб повірили будемо вчитися уже на наступних заняттях.

Рекомендовані ресурси для перегляду/прочитання:

  1. Пьеса Николая Коляды “Бином Ньютона” (link)
  2. Фільм Брюно Дюмона “Человечность” (link)  (за перегляд цього фільму – обіцяли отримати “плюсик” в карму від Міши)
  3. Фредерик Перлз “Внутри и вне помойного ведра”
  4. Birdman (film)

Заряд позитиву та гарного настро отримано. Ментально готуємося до нічних 3-годинних етюдів!