Заняття: 25.11.18
Тема: Вибух. Прорив (Взрыв. Прорыв)
Викладач: С. Анчуткін
Вибух – це емоційна зміна. Це виплеск накоплених емоцій (крик, зміна пози, удар, фраза, сльози, тощо)
Прорив – це вибух із зміною в кінці (ex: Як же ти мені остогид, терпіти тебе не можу. Забирай свій перстень та вали із мого життя).
Технічно вибух відбувається в 3-4 етапи. Наростаючи із кожним словом (від доволі спокійного, до максимального).
Щоб вибух був справжнім, потрібно наповнитися енергією, відчути як в тебе накипає почуття (сила, здість, горе, відчай, тощо). Та в піковий момент вивільнити енергію.
Через слова ми втрачаємо енергію. Тому щоб вийти на пік – не варто говорити зайві слова. Краще наповнюватися всередині.
Це й уся теорія. Далі ми вчилися як робити вибух на практиці.
Розминка
Почали із хаотично руху по залу (броунівський рух), максимально прислухаючись до тіла та роблячи усі рухи спонтанно. Далі Анчуткін хлопав та рахував до 10-ти. Потрібно було завмерти в цей момент у позі в якій опинився, та поступово як він рахував – напружувати усі частини тіла, доходячи до максимуму на 10. І коли він знову хлопав – випускати енергію та стряхувати із себе.
Інсайти: коли імпровізувати та прислухатися до тіла – то майже немає рухів, що повторюються.
Вправа “5 кроків”
Анчуткін давав емоцію. Студенти ставали в лінію. Потрібно було зробити 5 кроків. Краще із закритими очима. В своєму темпі, на кроках 1-4 наповнюватися емоцією. На 4-ому кроці наповнення має бути максимальним. На 5-ому – іще трохи додати, так як ти ніколи не відчував емоцію та вивільнити її через тіло. Це може бути що завгодно: кричати, стрибати, падати, плакати.
Було 4 емоції що ми розігрували: сила, горе, смерть (ага!), щастя.
На силі я досить швидко пройшов кроки, впевнено! Та закінчив криком, поставив із розгону коліно та кулак на землю (згадувалися супергерої із мультиків, які теж так робили). В результаті коліно дуже боліло, довелося розтирати. Правда помітив це я не одразу, а через деякий час.
Більшість людей голосно кричали, коли “вибухали”.
Ознака що ти справді наповнився емоцією та “вибухнув” – ти не одразу виходиш із цього стану, потрібен деякий час.
Коли наповнювався горем, то я увесь вкрився легким потом, руки стали вологими, здавалося температура піднялася (пройшло десь за ~5 хв). Здивувався як наповнення емоцією відображається на тілі.
Багато учасників плакали (скиглили, кричали із відчаю) коли вибухали від горя.
Вправа із смертю була одна із найважчих. На 5-ому кроці потрібно було померти (та-да-да-дам). Деякі люди відмовилися це робити (Анчуткін це дозволив). Вимога була що після першого кроку уже відмовитися не можна. Я довго не міг зробити цей перший крок, бо розумів що назад дороги не буде. Вагався. Але врешті зробив. І понеслося. За 3 кроки усе життя картинками постало перед очима, від дитинства до сьогоднішнього дня. Хотілося одночасно і плакати (бо життя закінчується), і сміятися (бо хороше життя прожив, майже ні про що не жалію). Тож я із якоюсь такою дурнуватою посмішкою і йшов. Зрозуів що єдине про що жалію – що було мало любові в моєму житті, мало спілкувався із близькими. На 4-ій крок картинки закінчилися, стало ясно. Розумів що це уже передостанній крок. Востаннє вдихнув повітря на повні груди (яке воно було смачне, це повітря). Зробив 5-ий крок, думки зупинилися, і …. просто впав. Без криків чи звуків. Впав як підкошений. Лежав досять довго, не хотілося вставати. І іще потім деякий час виходив із цього дивного стану.
Інші люди по дорозі плакали, молилися. Хто “вмирав” із сльозами, хто із криками, хто полегшенно зітхав.
Потім ми наповнювалися щастям. Але уже в парах. Ставали один навпроти одного, йшли назустріч та ставали щасливими. Приємно було це робити (особливо після смерті)! І ми, щасливі, довго обіймалися коли уже зустрілися.
Вправа “Зупинити”
У вправі беруть участь 4 людини. Жінки та чоловіки – окремо. 1 людина йде (у 5-7 кроків, на останній крок – уже пішла). 1 людина пробує її зупинити. 2-оє людей тримають людину, що пробує зупинити. Ціль – вийти на пік та вибухнути. Створити для себе історію чому тобі важливо щоб людина не йшла, та спробувавти її зупинити.
Учасники кричали, матюкалися, благали, кидалися на землю, пробували вирватися. Без декількох синців не обійшлося.
Вправа “Вивести”
Розігрували в міні-етюдах. 1 людина вибухає, інша її виводить, усіляко допомагає. Це можуть бути образи, підколювання, погрози, зневаги, шокуючі факти. Часто звертали увагу на зовнішність та її висміювали, або створювали сімейні сценки-драми. Головне завдання – щоб самому хотіти вибухнити та накопичувати емоції. Не чекати лише коли партнер зачепить за щось, що справді болить. Натомість самому докручувати себе, не витрачати енергію на зайві розмови/відповіді/захист, та на піку – вибухнути.
Вправа “4 етапи”
В парах. 1 партнер називає 4 випадкових слова (наприклад: молоток, сцена, блокнот, хмара). Інший партнер в 4 етапи накопичує енергію та на 4-ій вибухає. Кожне слово має бути емоційнішим за попереднє. Тренувати можна було будь-яку емоцію (злість, горе, тощо).
Закінчення
Наприкінці учасники закрутилися в спіраль, стали в тісний круг. Анчуткін включив “The Mighty Rio Grande” від This Will Destroy You. Отак ми стояли, слухали дихання один-одного, наповнювалися спокоєм та любов’ю. В якийсь момент мені здалося що усі почали дихати в один такт, а згодом і синхронно похитуватися.
І традиційно закінчили вправою “електрошокер” – трястися та поводитися так, ніби тебе сильно б’є током. Так ми знімаємо серйозність та простіше ставимося до всього, що відбувається.
Заняття було одне із найпотужніших, рівень енергії зашкалював, емоції були на грані, лилися сльози щастя, горя, відчаю. Чорний квадрат – це дивовижне місце. Після кожного заняття я виходжу наповнений енергії та натхнення. Хочеться творити!
Keep Calm and Act!
